Анотація: Дослідження регуляторного потенціалу міжнародної економічної політики дозволило встановити, що ефективний та надійний багатосторонній порядок вимагає балансу між автономією національної політики та виконанням багатосторонніх правил та зобов’язань, що форматують форми прояву міжнародних економічних відносин. Загострення асиметрій міжнародного економічного розвитку ставить на порядок денний необхідність перегляду спроможності наднаціональних регуляторів створювати інституційне підґрунтя співпраці країн, що відрізняються за соціальноекономічним розвитком, а також формує запит на критичний аналіз вигод та втрат від економічної лібералізації, яка значною мірою обмежує простір для маневру на рівні національних політик. В умовах глобальної взаємозалежності, де економічні кордони є здебільшого відкритими для всіх форм прояву міжнародних економічних відносин — потоків товарів, послуг, капіталу та праці, подальше обмеження автономії економічної політики відбувається щонайменше з двох причин: з одного боку, відкритість посилює вплив політик зарубіжних країн та умов торгівлі на економічну активність на національному ринку та водночас послаблює дієвість інструментів національної політики; з другого боку, зменшується контроль над інструментами цієї політики, оскільки тісніша глобальна інтеграція досить часто супроводжується вступом до систем наднаціональних керівних інститутів та збільшенням взятих на себе урядами міжнародних зобов’язань. Встановлено, що визначальною функцією міжнародного багатостороннього порядку є не стільки обмеження дискримінації між країнами, скільки обмеження втручання держави у діяльність ринків. Маневреність залежних від зовнішнього фінансування країн вже сама по собі обмежена вимогами, закріпленими на мегарівні міжнародної економічної політики, втім і надалі звужується умовами отримання позик та грантів від багатосторонніх фінансових організацій та двосторонніх донорів. Прагнення лібералізації більшої, аніж це є виправданим на багатосторонньому рівні, дало поштовх появі дискримінаційних двосторонніх та регіональних угод про вільну торгівлю, що поступово зводять нанівець режим найбільшого сприяння. Попри те що правила та практики стосуються рівною мірою усіх країн, як це передбачено більшістю угод СОТ, через відмінності рівнів розвитку різних країн вони по-різному впливають на їхній простір вибору стратегій. Ще одне джерело багатосторонніх обмежень політик розвитку — це структурні умови, що прикріплюються до кредитів, які надаються Міжнародним валютним фондом та групою Світового банку. Ці умови стосуються цілої низки сфер, включаючи торгівлю, фінанси, державні підприємства, регулювання ринку праці та систему соціальних гарантій. Багатосторонні правила та зобов’язання, зафіксовані на мегарівні міжнародної економічної політики, не лише обмежують використання дискримінаційних заходів і стратегій «розори свого сусіда», а й покликані стримувати прояви регуляторних перегонів, які здатні викривлювати ринкові правила гри. Проте слід також визнати, що у зв’язку із розширенням системи багатосторонніх обмежень виникає ризик відмови від взятих зобов’язань та послаблення довіри до багатосторонніх організацій як таких, що можуть реалізувати задекларовані у статутах цілі та сприяти зменшенню асиметрій міжнародного економічного розвитку.