Анотація: Стаття присвячена апробації інструментарію емпіричного оцінювання адекватності розмірів і структури споживчих видатків домогосподарств, вимогам сталого розвитку національної економіки. Також автори прагнули оцінити можливості розширення участі домогосподарств у фінансуванні розвитку соціальної сфери, нарощенні темпів накопичення людського капіталу та наближенні України до траєкторії сталого розвитку економіки. Теоретичний бекграунд дослідження утворюють «мікроекономічні моделі розвитку», що започатковані роботами Е. Енгеля, а надалі стали основою оцінювання тих результатів державної політики, що безпосередньо проявляються в зміні рівня життя, обсягах і структурі споживчих витрат, економічному добробуті домогосподарств.Для оцінки масштабів бідності використано два показники, запропоновані методикою комплексної оцінки бідності: частка домогосподарств, чиї еквівалентні загальні середньодушові доходи менші фактичного прожиткового мінімуму, та середній дефіцит (відставання) споживчих витрат «бідних домогосподарств» порівняно з розмірами фактичного прожиткового мінімуму. Для оцінки міри концентрації споживчих витрат українських домогосподарств розраховано індекси Херфіндаля-Хіршмана та показники Ентропії.Отримані емпіричні підтвердження тези, що власне економічні механізми участі домогосподарств у формуванні передумов та імпульсів зростання і розвитку залишаються заблокованими, що робить зовнішні інвестиції чи державні бюджетні витрати практично єдиним джерелом зростання та розвитку. Але така виняткова роль державного бюджету чи зовнішніх інвестицій, що не мають позитивного впливу на економічну роль домогосподарств, прямо суперечить принципам стійкості розвитку: сконцентрованість джерел зростання веде до концентрації його вигід та блокує подолання бідності.