Анотація: Стаття досліджує взаємодію цілей Європейського зеленого курсу та економічних загроз, що виникають у процесі прискореної декарбонізації, переходу до ВДЕ та «озеленення» торгівлі. На основі концептуального узагальнення, порів-няльного аналізу регуляторних режимів і сценарного оцінювання витрат-ризиків обґрунтовано, що узгоджена екологічна дипломатія — поєднання переговорів, стандартизації MRV і фінансових інструментів — знижує трансакційні витрати бізнесу, помʼякшує перехідну інфляцію та запобігає регуляторній фрагментації. Запропоновано багаторівневу рамку політики: (1) міжнародний рівень — взаємне визнання методик обліку вбудованих викидів і кліматичні клуби; (2) регіональний рівень — узгодження таксономій, розвиток енергетичних інтерконекторів та во-дневих коридорів; (3) галузевий рівень — дорожні карти для сталі, цементу, хімії й транспорту з поетапними стандартами продукції. Показано, що цифрові серти-фікати походження/вуглецевого сліду, верифікаційні протоколи та механізми взаємного визнання аудитів формують довіру на ринках і полегшують експорт. Для справедливого переходу окреслено інструменти змішаного фінансування (CCfD, гарантійні фонди), регіональні програми перекваліфікації та соціальні «по-душки». Новизна підходу полягає у зведенні дипломатії стандартів і фінансової мо-білізації в єдину архітектуру координації, що мінімізує «вартість дезорганізації» та прискорює індустріальну модернізацію без втрати конкурентоспроможност