Анотація: У статті здійснено комплексний аналіз соціальної стійкості України в умовах війни та глобальних трансформацій, що охоплюють пандемію COVID-19, демографічну кризу, цифровізацію та «зелену» економічну перебудову. Соціальна стійкість визначається як інтегральна здатність суспільства витримувати потрясіння, адаптуватися та відновлюватися, і розглядається крізь призму чотирьох ключових опор: соціальнотрудового потенціалу, соціальної згуртованості, цифровізації та інституційної спроможності. У роботі використано системний підхід, що дозволяє оцінити взаємозалежність цих опор та їхній вплив на життєздатність суспільства. Проведено кількісну оцінку інтегрального індексу соціальної стійкості (ISR) за 2020–2025 роки, яка показала зростання з 0,46 до 0,53. Це свідчить про посилення стійкості, проте з нерівномірною динамікою: соціально-трудовий потенціал знизився з 0,55 до 0,42, інституційна спроможність залишилася майже незмінною (0,36 → 0,40), тоді як соціальна згуртованість та цифровізація стали головними драйверами зростання (0,48 → 0,68 та 0,44 → 0,61 відповідно). Виявлено структурні дисбаланси: демографічне виснаження та слабкість інституцій компенсуються зростанням горизонтальної солідарності та цифрової адаптивності. Аналітична інтерпретація результатів показує, що соціальна стійкість України у 2025 році є переважно горизонтальною, базується на мобілізації суспільства та розвитку цифрової економіки, тоді як вертикальна легітимність залишається слабкою. Це створює ризики для довгострокового розвитку, адже горизонтальні практики можуть вичерпати свій потенціал без інституційного закріплення. У статті обґрунтовано напрями державної політики, спрямовані на збалансування джерел стійкості: демографічне відновлення та стабілізація ринку праці, інституціоналізація соціальної згуртованості, інклюзивний розвиток цифрової економіки та системні інституційні реформи. Такий підхід дозволяє перетворити суспільну мобілізацію на довгострокову життєздатність і забезпечити інтеграцію України у глобальні системи.