Анотація: Стаття присвячена системному аналізу еволюції дизайн-мислення — від його наукових витоків у 1950–1960-х роках до сучасного використання як інноваційної організаційної практики. Розкрито історичні підходи, сформовані в межах дизайн-наук, інженерії та психології, які заклали теоретичні основи сучасних методів визначення проблеми, творчого мислення та ітеративного прототипування. Особливу увагу приділено внеску Дж. Арнольда, Г. Саймона, Д. Шона та представників «дизайн-науки», які сформували поняття «designerly ways of knowing» та підкреслили роль рефлексії й експериментування. У статті систематизовано три ключові напрями досліджень дизайн-мислення: когнітивний, інструментальний та організаційний. Показано, що дизайн-мислення не лише розширює когнітивну гнучкість і сприяє переформулюванню проблем, а й виступає інструментом зниження когнітивних упереджень, розвитку емпатії, формування нових способів взаємодії з користувачами. Обґрунтовано, що на організаційному рівні дизайн-мислення формує динамічні спроможності, сприяє інноваціям і трансформує корпоративну культуру, однак ефективність його впровадження залежить від інфраструктури, компетентності персоналу та узгодженості управлінських механізмів. Окреслено прогалини в сучасних дослідженнях і визначено перспективні напрями, зокрема інтеграцію цифрових технологій, штучного інтелекту та експерієнційного дизайну.